Стародавнє правило, яке пішло ще з далеких часів скіфі та козаків зі Старої Землі. Застосовується до народів і населення тих земель, які порушили клятву і відмовились служити Січі або ж пішли проти неї війною.
Існують багато теорій, чому саме “до ноги”. Одна з самих реалістичних: після розбиття основних сил зрадників всіх етнічно сполучених громадян вирізали, залишаючи лише тих дітей, які зростом були з ногу наказного гетьмана, який керував операцією покарання.
Вперше згадується в контексті Федерації Гетьманату під час походу Богдана Хмельницького до земель кримських татар в -500ті роки до зе. Після розбиття армії Іслам Гірея козаки вибили всіх дорослих татар, залишився лише близько дванадцяти відсотків від загального населення. Залишених в живих дітей козаки розібрали по своїх куренях, а велику частку з них перевиховали уже в канонах Правда Війська Запорозького.
Такий звірячий підхід має дієвий ефект: інші народності чи країни боялися наслідків практичного зникнення їх як частини Федерації, якщо їх повстання чи порушення клятви накличе на них правило “до ноги”. Також козаки не забули, як в результаті зради та порушення клятви від кримських татар турки з ляхами вдерлися до Войська Запорожського, практично знищили його і заставили весь народ козаків відійди аж до Дону. Від зазнаних кривд та неправда козаки поклялися завжди карати клятвовідступників.
Інша теорія, чому саме “до ноги”: козаки вибивали всіх, хто не міг втекти від них на конях, таким чином убиваючи всіх слабких та немічних, хто не міг стояти на коні, залишаючи в живих сильних, яких розподіляли між підрозділами для подальшої служби, де вони б не могли уже об’єднатися знову.